Природа грає жарти з джимханістами. Якщо під час попередніх змагань вони благали про сонечко, то цього разу отримали його в необмеженій кількості. Все це посеред великої стоянки без жодного затінку. Стоп-стоп-стоп! А як же Х-Парк? Чому змагання проводились на Артмолі? Про це все і дещо більше читайте далі.

Десь за тиждень до змагань несподівано виникли проблеми з організацією змагань на Х-Парку. Не буду розкривати всі подробиці, скажу лише те, що, можливо, це повʼязано з тим, що X-Парк став дуже, дуже популярним місцем цього року. На вихідних там буквально не проштовхнутися. Але для проведення змагань він підходить ледь не ідеально. Там є тінь, є де поїсти і попити. З мінусів – не так багато місця для змагань, не ідеальний асфальт і розмітка.

Що таке Артмол? Це ТЦ у чорта на рогах (від Артмолу до Х-Парку треба їхати 22 км!). Людей і машин там дуже мало, тому джимханісти вже доволі довго орендують частину стоянки для тренувань. Так як це місце доволі далеко від звичних шляхів міграції мотоциклістів, а також доволі далеко від усіх популярних спальних районів, там тренуються тільки найхардкорніші джимханісти. Зазвичай вони збираються там у суботу і сидять цілий день. З часом вони почали привозити собі стільці, грілки для колес і навіть генератор, ще до того, як це стало мейнстрімом. Зʼявився навіть вагончик, де джимханісти тримають свій крам. Тренування зазвичай проходять на двох майданчиках – на основному, де стоїть або чергова онлайн схема, або якась зі стандартних фігур. Цей майданчик завжди ідеально прибраний і на ньому можна знайти малозрозумілі випадковому перехожому позначки. Є ще другий, де джимханісти розминаються, там умови не настільки ідеальні.
Перед основним завжди стоїть засікатор і купа камер на триногах. Бо що б не робили джимханісти, вони завжди мають знімати це на камеру (а інакше, ми б не були б свідками моменту “пітбайк мені в бік“).
Тренування зазвичай проходять так: хтось катає основну трасу, хтось розминається, а всі інші точать ляси. Коли перший райдер накатається, відразу виїжджає другий. І так всі по черзі. Тому, хоча і сидять вони там цілий день, але сумарно катають не так-то і багато. І тому армолівці не дуже-то рекламують свої тренування. Логічно, якщо туди приїде +20 мотоциклів, то чекати своєї черги можна буде не годину, а вже півдня. Ви ніколи не побачите анонсів цих тренувань, бо зайві черги артмолівцям не треба.
З усіх вищезгаданих причин кількість постійних відвідувачів Артмолу можна перерахувати на пальцях однієї руки. На пальцях другої руки ви можете перерахувати всіх інших, хто час від часу туди заїжджає.
Деякі хардкорні артмолівці повністю перестали тренуватися на будь-яких інших майданчиках, бо там не було всіх необхідних для них умов. Проте цей стиль тренувань приніс свої плоди: Дмитро Лисенко і Влад Шкурко не просто виїхали 30 сек на ГП8, вони приїхали в 25 сек! Расово правильний артмолівець повинен за замовчуванням їздити ГП8 менше за 30 сек. В онлайн змаганнях артмолівці почали потрапляти в трійки найкращих. Почали вестися серйозні розмови про те, щоб обігнати гуру онлайн змагань японця Харухіко Цуджіє (хоча Харухіко і онлайн чемпіон, проте в японських змаганнях його результат коливається навколо десятого місця). Тому особливо прикро через те, що артмолівці не мають змоги виступити на класичних змаганнях в Європі: наприклад, на Чемпіонаті Європи, який проводиться щороку влітку, чи на змаганнях в Барселоні, які проводяться на початку березня.

Але повернімося до змагань. На нашу біду, в ці дати прийшла небувала спека. Я хотів було написати, що це був найспекотніший відрізок в історії Києва, але ні. Ось графік погоди за липень 24 року. Як бачите, то 14 липня зафіксували трохи більш за +36 у тіні. Ось тільки тіні на Артмолі не було.

А ось така погода була в серпні 2010 року. Добре що в 2010 ми ще не проводили змагання з джимхани!

Можливо через спеку, але знову не всі онлайн зареєстровані доїхали до майданчика. Глядачів майже не було, бо пектися на голій парковці – таке собі задоволення. А умови дійсно було складні. Мотоцикли стояли на сонці, тому вони нагрівалися до таких температур, що не дуже-то і хотілося сідати на сидіння. Щоб джимханісти не розслаблялися, а відчули все те, що відчувають артмолівці кожної суботи, реєстрація почалася в саме пекло – опівдні. Джимханісти рятувалися як могли: обливали один одного водою (один я згадав класичне святкування Івана Купала в дитячих таборах?), бігали в Артмол за морозивом та ховалися в декількох наметах від пекучого сонця. Проте спека була невблаганна і багато хто показав гірший час у другому заїзді, можливо через банальний перегрів.

Схема

Міша прислухався до критики і замість шести обертань зробив тільки пʼять! Мабуть, тому і сама схема стала ще коротшою! Незважаючи на більший майданчик, час лідера вийшов на 5 секунд швидшим, ніж на попередньому етапі. Все-таки сподіваємось на довші схеми в майбутньому.

Проте, найцікавішим елементом став фініш. Перед фінішем була десь 20-метрова пряма, і от тут почалися проблеми у джимханістів. Бо зупинитися в навіть доволі великому майданчику старт-фініш виявилось не так-то і просто. Багато хто отримав штраф в три секунди, багато хто гальмував дуже рано чи взагалі не дуже-то і розганявся. Сподіваюсь, що невдачі на фініші спонукали джимханістів трохи попрацювати над гальмуванням.

Хто виграв?

В основному класі відбулося повне домінування Артмолівців. Влад Шкурко без проблем показав перший час і навіть ще трохи прискорився у другому заїзді. Віктор відстав на 2 сек у першому заїзді. У другому заїзді трохи покращився, але збитий кермом конус все зіпсував. І досить важко винувати його за цей конус, бо добра частка вини лежить не на ньому, а на тому, хто здогадався ставити конуси різної висоти.

Оцей конус був приблизно на 5 см вищий за всі інші, що для топ-райдерів, які звикли проходити в міліметрах від конуса, може стати повною несподіванкою. За третє місце була щільна рубка. У півтори секунди влізли відразу чотири райдери. Виграв тут найхардкорніший артмолівець, він же організатор тренувань на Артмолі, він же організатор наших змагань, він же останній з триумвірату організаторів, хто ще не виїхав з класу N: Юрій Лимар.

Четвертим зайвим знову став Дмитро Лісовик. Особливо боляче йому було, коли інші учасники дивилися на результати на дошці і почали його вітати з третім місцем. Але не тут-то і було. Десь посеред класу N був результат трохи кращий за нього, що помітили далеко не всі. П’ятим став Чингис Баринов, який точно не є артмолівцем, тому логічно, що його обігнав Лісовик, який іноді заїжджає на Артмол записати кілька онлайн заїздів. Ледь не обігнав Чингиса ще один хардкорний артмолівець – Григорій Джимханець. Їх розділило менше одного відсотка. І останній наш артмолівець, Юрій Захарюгін, приїхав восьмим. На минулому етапі я його критикував за погану їзду і цього разу він повністю виправився, проїхавши зі звичними для себе 111% відсотками від часу Віктора. Проте від часу Влада це було лише 117.8%, тому Юра так і залишився в класі D1.

Чопери

Нарешті набралося три чопероводи, тому напишемо трохи і про них: першим знову став Євген Герман, обігнавши майже на 20 секунд Марію Свєт. Марійка приїхала до нас із Запоріжжя, тому їхала доволі обережно (їй же ще додому було їхати!), проте все одно була швидшою за Сашка Фігурного, якого ми памʼятаємо ще за довоєнними виступами. Цього разу Сашко їхав вже на кубатурному Харлі, а як відомо, на Харлі нема куди поспішати. Тому Сашко посів почесне перше місце з кінця серед усіх райдерів.

Voge 300AC

Не дуже зрозуміло, чому в нас є залік чоперів, а нема окремого заліку Voge 300AC? Заїздів на цьому мотоциклі за два етапи було більше, ніж заїздів чоперистів.

Отож, кращим вогеводом став Андрусенко Дмитро. Також він же став кращим серед усіх “неартмолівців”. Ніка відстала на 9 секунд від Дмитра, проте була швидшою за Короташа Владислава. Цікаво, що Владислав, як і Дмитро, впав у другому заїзді. Але якщо Дмитро заслуговує на окремий приз за найшвидше вставання після падіння, то Владислав скоріше претендував би на найповільніше продовження їзди після падіння. Його другий заїзд був на хвилину(!!!) довший за перший. Тоді як Дмитро був повільнішим тільки на 5 секунд. І, якщо взяти тільки його другий час, то він все одно був би 12 з 33 учасників!
Загалом мені дуже сподобалися усі учасники цього підкласу! Вони швидко їхали і карколомно падали – що ще треба середньостатистичному глядачеві? Бажаю усім учасникам цього підкласу високих результатів у майбутньому, а організаторам – не обходити увагою цих чудових райдерів.

РS: ходять чутки, що не тільки мене вразили проїзди учасників цього підкласу, і один з учасників продав за вигідною ціною свій Воге відразу після змагань!

Новачки

Найбільше на цьому етапі мене вразили новачки. Досить незвично було дивитися на людей, яких я вперше бачив, і які не їхали собі ледь-ледь, а доволі пристойно пиляли підніжками асфальт. Так, інколи помилялись із траєкторіями, забували куди їхати і тому подібне. Але їхній досить високий рівень відразу впав у око. Дивлячись на заїзди новачків, у мене клавіатура не повертається написати щось погане. Багато хто з нинішніх лідерів їхав набагато гірше свої перші змагання.

Першим серед новачків був Панюта Віктор на cb400. Як тут не згадати, що деякі райдери класу А починали теж саме з цього мотоциклу?

Дівчата

У дівчат сенсації не сталося. Ніка відірвалася аж 10 секунд від Анни Гуляєвої, яка в свою чергу була швидше ледь не на 20 секунд за Марію Свєт.

Інфляція відсотків

Раніше я писав, що всім, хто їде більше 130% не на чоперах, треба більше тренуватися. Тепер беру свої слова назад, бо рівень лідерів безперечно виріс, тому відсотки інших учасників значно підвищились. Дивлячись на їзду Вадима, якось не віриться, що він приїхав всього лиш на 130%. Я колись на драгстарі приїхав в 125% від часу Дмитра Лисенка, і ніколи не повірю, що на драгстарі можна їхати швидше, ніж на D-Tracker. Тому бажаю не засмучуватися всім, хто приїхав далеко за 130%. Не все так погано, як вам здається. Проте буде непогано поставити собі мету виїхати з тих зачарованих 130%.

Домінування Влада Шкурко

Почнімо з того, що як так сталося, що Влад Шкурко був досі не в класі А? Нагадаю, що перехід в клас А відбувається за певним критерієм організаторів і не залежить напряму від показаних відсотків. Раніше треба було три рази за 7 змагань сезону приїхати в 105%. У 2020 році на перших своїх змаганнях він відразу приїхав у клас В. Проте на наступних змаганнях того року Влад так і не зміг повторити свій результат ще хоча б раз. У 2021 році він два рази приїхав у 105% і один раз у 105.1%. Тому формально він залишився у класі В, хоча був дуже близький до переходу у клас А.

За результатами цих змагань організатори вирішили перевести Влада у клас А, що виглядає цілком логічним рішенням.
Але давайте про домінування. Чи дійсно Влад прямо на світові роки відірвався від пелотону? За сприятливих умов, я дійсно не бачу йому альтернативи. А от за несприятливих може бути все, що завгодно. Влад ідеально прикатався до Артмолу, він навчився витискати максимум зі спортивної гуми, але чи дійсно він буде настільки швидким у мокрих чи холодних умовах?
А ще хочу зазначити, що на цьому етапі ми побачили тотальну перевагу не просто Влада, а й усіх артмолівців. У спорті вже ні в кого не викликає здивування перевага на домашньому майданчику. Футболісти краще бігають на домашньому газоні, баскетболісти краще влучають у рідні кільця, схоже, що і джимханісти набагато краще їздять на майданчику, на якому вони прикатані. ВСІ артмолівці виступили добре. Юра Захарюгін знову перетворився на Юрія Захарюгіна з онлайн змагань, який їде приблизно в 110% від часу Віктора. Юра Лимар тихенько заїхав собі на подіум. Гріша майже наздогнав Чингиса, а Влад Шкурко наочно показав, що таке спортивна гума, правильно підібрані зірки та інші спеціальні налаштування для джимхани. І сотні годин тренувань на цьому майданчику.
Вчені чи то ніколи не задавалися цим питанням, чи то дійсно не можуть пояснити феномен домашнього майданчика. Можливо, ми звикаємо до місця і підсвідомо менше хвилюємось, бо їздили тут вже сотні разів? Чому Вадим домінує на МВЦ, а на Артмолі не може заїхати в 130%? Дуже цікаво, що склалися цілі команди, які переважно тренуються на тих чи інших майданчиках і явно будуть мати перевагу у себе “вдома”. Проте організацію змагань взяли на себе “артмолівці”, тому не дивно, що вони хочуть проводити змагання саме там, де вони показують свій найкращий час.

Артмол vs Х-Парк?

Цього року змагання пройшли що там, що там за несприятливих умов. На Х-парку був дощ, а на Артмолі було пекло. Тому порівнювати ці майданчики не дуже просто. Проте на Х-парку проводили багато змагань і до цього, і в спеку в тому числі. Спробуємо порівняти ці майданчики:

Х-Парк:

• мінуси: місцями слизька розмітка, вузький майданчик, не найідеальніший асфальт, залежність від адміністрації Х-парку
• плюси: трибуна для глядачів, багато тіні, є де відпочити і поїсти, розташування

Артмол:

• мінуси: розташування, відсутність тіні, відсутність місць відпочинку, відсутність глядачів, розмітка
• плюси: кращий асфальт, незалежність від інших, більший майданчик

Окремо хочу написати про асфальт. Дійсно, артмолівці на ньому показують круті часи. Але візуально той асфальт виглядає як типовий український кривенький асфальт у тріщинах і не викликає ніякої довіри у тих, хто їде там перший раз.

Те саме про розмітку на Артмолі. Вона там теж є, і для тих, хто там їде перший раз, не дуже зрозуміло, наскільки вона слизька. Тому для пересічного джимханіста властивості майданчика що на Артмолі, що в Х-парку приблизно однакові. Інша ситуація для артмолівців, які прикаталися до цього кривенького асфальту і практичним способом дізналися, що йому можна довіряти.

Схожа історія була колись на тренуваннях на ДВРЗ. Зі сторони майданчик виглядав просто жахливо: на ньому були тони піску, асфальт кривий і щербатий. Проте джимханісти навчилися йому довіряти і без проблем чиркали підніжками.

Проте це тільки мої роздуми. Організатори вирішили проводити змагання тепер тільки на Артмолі. Головним аргументом було те, що Артмол більш облаштований для серйозних змагань. Тут я повністю їх підтримую. Якщо завтра треба буде провести умовний чемпіонат Європи в Києві – то Артмол чудовий вибір. Наші райдери показують там чудовий час. Проте пересічному райдеру явно комфортніше буде на Х-Парку, ніж посеред голої парковки під палючим сонцем.

Суддівські помилки

О, моя улюблена тема. Особливо на фоні того, що організатори вважають, що на Артмолі кращі умови для “серйозних” змагань. Але серйозні змагання неможливі без серйозного суддівства. А цього разу нам точно є про що поговорити.

По-перше, організатори не дуже багато уваги приділяли точному підрахунку штрафів і іноді вигадували їх “на ходу”. Як казала моя бабка: “що не дочує – те добреше”. Чому в другому заїзді Юри Лимара стоять тільки 4 штрафні секунди? На відео чітко видно виїзд за фініш, два конуси і ногу, тобто 6 штрафних секунд. Добре, що цей заїзд був гіршим за перший, і це не вплинуло на розподіл місць. Вадим Жидецький дуже швидко топнув двічі, але в протоколі тільки один штраф. Можливо справа саме у швидкості? Два швидкі притопи рахуються за один? Схоже, що так, бо у Микити Мороза я нарахував пʼять топів + конус, а в протоколі бачимо “всього” 4 сек штрафу.
Віктор Панюта у другій спробі назбирав два конуси, не проїхав лінію і не зупинився на фініші: 3+3+1+1 = 7. Отака дивна арифметика у організаторів.
Може здатися, що судді судили не дуже строго і нема нічого поганого в тому, щоб десь там комусь не помітити штраф. Тому дуже дивно виглядає штраф, який був зафіксований в цьому проїзді . У таких випадках учаснику доводиться бігати із записом свого проїзду і доводити організаторам, що він не “олень”.

Тому я закликаю серйозно поставитися до суддівства, коли ми хочемо позиціонувати себе як “серйозні змагання”.

Карколомні падіння

Цього разу учасники нас порадували і видали трохи шоу. А щоб ми краще роздивилися, то вони намагалися падати якнайближче до оператора, за що їм окрема подяка.
Несподівано, але початок швидкісної змійки виявився найпідступнішим моментом. Тут впали одразу двоє учасників. Отож:
1 місце: Владислав Короташ. Все почалося з того, що він не в ту сторону зробив обертання навколо червоного конуса, а при вході на змійку зрозумів, що синій конус треба залишити з лівої сторони, намагався швидко повернути, але все закінчилось падінням. Після чого зробив ще одну доволі грубу помилку – намагався підняти мотоцикл, який не ще заглох. Робити так дуже небезпечно, бо мотоцикл може вирватися і поїхати собі куди захоче.
2 місце: Роман Канєвський. Один з моїх найулюбленіших видів падінь. Його особливість в тому, що так може впасти лише досвідчений мотоцикліст, новачку впасти в такий спосіб практично неможливо. Отож, у Романа, коли він виїжджав з червоного конуса в напрямку швидкісної змійки, почало “стрибати” переднє колесо. Тобто, його відцентрова сила була набагато більшою, ніж сила зчеплення переднього колеса за асфальтом. Таке буває, коли ми намагаємось проїхати дуже швидко по малому радіусу.
3 місце Андрусенко Дмитро. Упав-піднявся-поїхав далі.

Номінації

• Варені яйці шкіряні штани етапу. Юра Лимар і Влад Шкурко в своїх штанах заїхали на подіум, тому постає питання: навіщо варився у +40º в шкіряних штанах Андрій Савчук? Ну хоч не змерз.

• Звання кращої шляпи етапу відходить до Тимура. Не просто захищала від сонця, а ще й рекламувала доволі популярний серед джимханістів КТМ.
• Найкращий мікрофон – це, звісно, Макс Гріценко. Мене аж ностальгія в око вдарила, коли Макс почав називати Вероніку Катериною, коментувати плотні розвороти та пояснювати, як правильно вставляти мікрофон у рота. Здається, що коментування джимхани подобається Максу більше, ніж сама їзда. Що там ті подіуми і нагороди, коли є можливість подихати в мікрофон.

• Невизнані герої: Тимур і Люда. Фото та відео не передають тієї спеки і того сонця, які панували того дня та тій парковці. Роль рятівників на себе взяли ці двоє. Тимур із задоволенням згадував дитинство і обливав усіх зустрічних водою, за що йому тільки дякували, а Люда привезла дитячий бассейн і пару мішків льоду, що допомогло нашій водичці не закипіти.

• Найплавніша їзда: Гріша Джимханець. Коли Гріша купив собі першого спорта, то відразу почав руйнувати деякі міфи: що на спорті неможливо їхати в джимхані, що спорти не вміють в плотні розвороти і тому подібне. Гріша все це зруйнував і зараз як ніколи близький до подіуму. І при цьому, він, на відміну від інших артмолівців, не робить зі своїм мотоциклом абсолютно нічого: навіть кілсвітчу нема, бо він навіть оберти не накручує. Гріша не знімає пластик зі свого спорта, як Влад чи Діма Лисенко, не пиляє маятник, як Віктор, не змінює зірки, як майже кожен на Артмолі, і навіть кліпони не змінює на кермо, як практично кожен джимханіст-спортовод. А робити фул-лок на кліпонах – це саме по собі високе мистецтво. Але спорт є спорт і радіус розвороту в нього не найкращий, тому Гріша все-таки малює досить широкі траєкторії, стараючись по максимуму зменшувати їх за рахунок максимального нахилу. Через відсутність накручених обертів чи збільшених зірок його їзда плавніша, ніж у інших лідерів. Звичайно, і сам мотоцикл набагато красивіший за “франкенштейна” Влада Шкурко чи побитого життям КТМ Чингиса. Єдиний апгрейд, який дозволив собі Григорій, це спортивна гума суперкорса, яка дозволяє без проблем робити стоппі (ледь не забув, що у Гріши увімкнений АБС, на відміну від усіх інших лідерів), застосовувати трейлбрейкинг і рано відкриватися на виходах з поворотів.

• Невдаха етапу: Жидецький Вадим. Примудрився приїхати рівно в 130%. А за правилами переходів, 130 чи більше – це все ще клас N. На пару десятих секунди швидше, і він був би вже в класі D2.
• Старі знайомі: Тарас Воробець. Райдер, який брав участь у джимхані на найбільшій кількості мотоциклів і приїжджав при цьому на подіум не один раз. Проте, цього разу було видно, що Тарас давно не тренувався, і його результат загубився десь у нижній половині таблиці. Проте все одно приємно бачити олдскул джимханістів.

• Найбільш видовищні заїзди: Мороз Микита. За відсутності Олексія Бабенка про цю номінацію майже забули. Але Мороз Микита нам нагадав, як робити шоу на джимхані

• Найкраща зачіска: Канєвський Роман.

• Найкращий фотограф: Антон Крячек. Просто чудові фото, дякую від себе і всіх харківчан джимханістів
• Олігарх: Юрій Коряк. Один із співорганізаторів змагань наочно показує, що організація змагань – вигідна справа. Бо, коли у вас один мотоцикл, то в Юрія вже три. Останнім мотоциклом у його колекції став Сузукі Бандіт 400.

• Найкраще стоппі. Влад Шкурко зробив ефектне стоппі на фініші. Але Віктор тут його обскакав, бо примудрився зробити стоппі на старті!

• Окрема подяка за організацію відеозйомки. Вже не перший рік Дмитро Лісовик знімає всі заїзди сам і знаходить собі помічників.

• Несподівані падіння. Поки всі слідкували за райдерами на схемі, інші джимханісти та організатори змагань розважалися на баланс борді. І декілька разів це призводило до доволі відчутних падінь. Будьте уважні та обережні з цією штукою!

• Найкраща посадка на конус тубус. Сидіння на конусах – вже пройдений етап життя для Макса Гріценка, тому він перейшов до більш серйозних речей: сидінні на тубусі з під арт-снаряду

Найшвидший заїзд

Результати:

фотки тут – https://photos.app.goo.gl/XQ3BsGuk5b6c4qiM6

Нагадаю, що монетизувати свою вдячність за проведення етапу, а також цю статтю, ви можете, скинувшись на машину Єгору, який цього разу відвідав наш етап