Вітаю, джимхана повернулася! Більше двох років в Києві не було змагань з джимхани, і більше чотирьох років не було звітів про ці змагання. І нарешті ця сумна традиція добігла кінця. Отож, звіт про дощові змагання 16 червня 2024 в Києві!

Було декілька причин провести ці змагання:

• По-перше: зібрати гроші для тих джимханістів, які зараз у війску. Всі стартові внески повністю йшли на потреби ЗСУ.
• По-друге: передати досвід організації новим людям. Перші змагання своїми силами київські джимханісти організували в 2014 році, потім ми накопичували досвід і провели декілька змагань на Чайці в 2017 році. А з 2018 року змагання вже проводились кожен місяць (зазвичай 7 етапів за сезон). Організація змагань – то справжнє волонтерство, де ви витрачаєте купу часу і нервів, а взамін отримуєте тільки критику. Тому організатори поступово змінювалися кожні кілька років, передаючи один одному досвід. Критично важливо було не розірвати цей ланцюжок. Про організаторів поговоримо трохи згодом, а тепер перейдемо до самих змагань.

З самого ранку стояла чудова лондонська погода: з нема то капало сильніше, то слабше. Прогнози погоди розходились в показах, але наче в обід дощ повинен був трохи вщухнути. Але надії на це було не так багато, тож організатори затримали все десь на півгодини, сподіваючись, що трохи розвидниться. До речі, змагання з дощиком вже були. Але тоді був прямо протилежний сценарій. Десь починаючи з другого заїзду, класу С2 пішов дощ і всі топчики не покращили свій час.

На старт вийшло 28 райдерів, 18 з яких вперше брали участь на змаганнях. Онлайн зарєструвалося набагато більше, але дощ злякав як деяких добре знайомих нам джимханістів (привіт Гріша), так і частину новачків.

Трасу зробили легку для запамʼятовування, тому мінімальна кількість учасників збилась з курсу. Деякі учасники, які запізнилися на вивчення схеми, все одно проїхали її правильно. Мінусом схеми було шість обертань на 360°. В звичайну погоду така схема зазнала б нищівної критики з мого боку, але дощ її врятував. Тому що в дощ “затична” схема безпечніша, ніж “швидкісна”. І, дійсно, під час першого заїзду не було жодного падіння! Як не дивно, падіння почалися вже у другому заїзді, коли асфальт був майже сухим. Автором схеми був Михайло Дмитрієв, якого ви знаєте як головного джимханівського чоперовода останніх років.

У підкласі дівчат відбулося не просто зміна поколінь, а зміна геть всього. Всі джимханістки, яких ми бачили в 21 році , порозʼїжджалися хто куди і тепер нема кому передавати свій цінний досвід новому поколінню. Тільки Ніка Захарченко виїхала з 130%, тоді як її конкурентки не подолали і 150%. Проте, ми вже бачили дивовижні історії, як дівчата починали з самих низів і з часом заскакували в клас С1! На жаль, зараз ці джимханістки мокнуть під нескінченими дощами своїх лондонів-берлінів і з ностальгією згадують свою джимханівську пору.

Новачків було дуже багато, тому відмітимо тільки найцікавіших. Перше місце посів Андрій Савчук, який самостійно організував тренування на МВЦ. Взявши трохи уроків у Макса Гріценка, він доволі швидко освоїв техніку “плотних” розворотів і інших джимханопремудростей. Немає жодного сумніву, що до кінця року його результати стабільно будуть в межах 105%-115% від лідера.

Друге місце посів Дмитро Поздняков на NS200. Він дуже активний на тренуваннях на МВЦ і його 118% – чудовий результат для старту. Чи зможе він теж застрибнути в клас С2 чи С1? Ставлю на клас С2 до кінця цього року.
Третє місце посів Дмитро Андрусенко на Voge300. Хто буває на Фоззі, той примітив цього хлопчину, що вже не перший рік чиркає там підніжками. Візуально він завжди їде дуже агресивно: завжди максимальні кути нахилу, завжди багато газу. Але змагання підсвітили те, що не завжди йому вдається уникнути помилок під час агресивної їзди. Як тільки він зможе їхати більш стабільно, то відразу посяде місце десь поруч з Дмитром Лісовиком.

Слід відмітити і Романа Єрохіна. По-перше, його білий фазер нагадує нам про Олександра Борисова, який їздив на точнісінько такому ж білому фазері. Можливо Роману слід трохи вивчити відео його виступів і порівняти зі своїм виступом.

В Основному класі вся боротьба завʼязалася між четвіркою лідерів: на подіумі були пілоти класу А, а четвертим зайвим опинився Дмитро Лісовик. Він був швидче Макса Гріценка в першому “мокрому” заїзді, тому Макс виклався по максимуму і на досвіді обʼїхав Дмитра.

Трохи кращим від Макса був Чингис, що стало певною несподіванкою. Ні для кого не секрет, що Чингис не дуже то і тренує ваші ці плотні розвороти, не бере участь в онлайн змаганнях чи інших класичних тренуваннях джимхани. Проте він потроху тренує все на світі, при чому робить це ледь не кожен день. Він може зробити на мотоциклі майже все і є одним з найвправніших мотоциклістів, яких ви можете знати. Я от не знаю більше нікого, хто вміє достойно їхати на кільці, крутитися на місці без рук, робити віллі/стоппі, дрифт і паверслайди. Чингис доводить одну не дуже очевидну істину – щоб бути швидким в джимхані, необовʼязково тренувати саме джимхану.

Якщо четвірка лідерів їхала в своєму окремому темпі від всіх інших (у Лісовика 105.8%, коли як у пʼятого місця тільки 116%), то Віктор Мікулін їхав у своєму темпі всередині цієї міні-групи. За відсутності своїх прямих конкурентів (Дмитра Лисенка і Влада Шкурко), було зрозуміло, що Віктор навряд чи віддасть перемогу. Навіть невеличка помилка у другому “сухому” заїзді не завадила йому показати кращий час. Домінування Віктора легко пояснюється: він стабільно і наполегливо тренується останні роки. І якщо в 20-21 роках він ще не до кінця впевнено почувався на своєму новому cb300r, то тепер він їде на ньому в повну силу.

Цікаві факти:

• Один з організаторів змагань, Коряк Юрій, в 2019 самотньо сидів на плитах і спостерігав за змаганнями як глядач. Через пʼять років він став одним з найактивніших організаторів тренувань і змагань з джимхани.
• Новий організатор змагань (Юрій Лимар) сказав, що це друге покоління джимханістів. Ха-ха, якби не так, це точно не друге, а вже чорт зна яке. Давайте рахувати:
  • Перше покоління зʼявилося після перших змаганнях у Києві в 2012 році. Найвідоміші представники – Віктор Мікулін (він став вже таким серйозним паном, що аж незручно писати Уітя) і Ната Relict. Віктор і досі виграє змагання, завзяття Нати вистачило до 2016 року. Перше покоління вчилося всьому з нуля, тинялося по майданчикам по всьому Києву, і готувалось переважно по схемах “Мотородео”
  • Друге покоління – це покоління ДВРЗ. Кожну середу вони збиралися на майданчику, який майже нереально знайти на тверезу головну, на якому було тони піску і на якому катали переважно тільки одну схему кожен раз, а здебільшого точили ляси. Яскраві представники: Макс “Позітів”, Малявка, Торт
  • Третє покоління сформувалося вже на майданчику Новуса десь в 2016 році. Яскраві представники: Марина Поліщук, Хондафазер, Гріша Джимханець, Чингис
  • Четверте покоління, як ви вже здогадалися, зʼявилося через два роки на хвилі неймовірної кількості змагань з джимхани в Києві на інших містах України. Тільки в Києві пройшло більше десятка різних змагань в тому році. Яскраві представники: Макс Гріценко, Дмитро Лисенко, Дмитро Лісовик. Напевно, найсильніше покоління, бо воно почало брати участь в онлайн змаганнях і почало замислюватись над тим, як проїхати ГП8 за 30 секунд і менше.
  • Пʼяте покоління джимханістів сформувалося в той час, коли тренування потроху переїхали з Новуса на Фоззі, Х-Парк на Олімпійский. В 20-21 році до джимхани приєдналися такі яскраві джимханісти як Олексій Бабенко, а також тріумвірат Юріїв, які зараз і організували нам змагання: Лимар, Коряк і Захорюгін. А змагання вони організували для того, щоб нарешті виїхати з класа N, який вони так і не змогли подолати в 21 році
  • Шосте покоління зʼявилося вже під час війни і воно стало наймасованішим за весь час. Популярність тренуваннь на Фоззі можна пояснити простим фактом, що звідти прибрали всі визначни елементи джимхани: секундомір і плотні розвороти. Просто катайся собі по колу і отримай насолоду. Такий формат зайшов багатьом і тренування почали збирати по 50 мотоциклів. І поки що найяскравішим редставником цього покоління став Савчук Андрій, який не просто тренується, а сам організував тренування на МВЦ для себе та інших новачків.
    
• Віктор Мікулін і Макс Гріценко вперше зустрілися на змаганнях у вересні 17 року. Віктор був у статусі незаперечного кращого джимханіста, який вигравав майже усе, в чому брав участь. Макс був у статусі людини, яка щойно отримала права і трохи трималася на мотоциклі. В 2018 році Віктор стає головним організатором MGCK 2018 (який проводився в сім етапів), за результатами якого Макс став переможцем класу >400cc, а також за результатами альтернативних підрахунків: найкращим пілотом серед усіх. В них був шанс пересіктися на MotoOpenFest 2018, але Макс вирішив поїхати на змагання в Одесі, де взяв перше місце. Віктор тим часом взяв перше місце на MotoOpenFest. В них був ще один шанс на веселих паралельних заїздах на Чайці, але там вони потрапляли в різні класи по кубатурі. І формат там був зовсім не джимханівский.
  Наступного року(2019), вже Макс був організатором (і буде ним протягом 18-21 років), тому не брав участі у змаганнях. Тому вигравати чемпіонат в 2019 прийшлося вже Віктору.
  У 20 і 21 роках чемпіоном став Дмитро Лисенко, Віктор поміняв трансальп на cb300r, а Макс продовжував бути організатором, радуючи нас своїми легендарними “плотними розворотами”.
  І ось нарешті ми дочекались цю битву двох йокодзун. Проте Віктор швидко довів джимханівську теорему: хто регулярно тренується – той їде швидше. Віктор активний учасник тренувань на Артмолі, коли як Макс вже забув, як виглядає секундомір. Незважаючи на це, Гріценко довів, що навіть пілот класу А, який не зовсім у формі, залишається пілотом класу А.
• Батьки-діти. До війни ми всі вболівали за родину Ткачуків, тепер на сцену вийшли інші “дітки”. Син Дениса Татура – Єгор проїхав разом з батьком на його cb500x і запамʼятався прикрим падінням на фініші. А от родина Марії Житинської приїхала кожен на своєму мотоциклі. Саша і Маша належать ще до “покоління” ДВРЗ і встигли не один раз постояти на подіумах. Тепер настала черга сина трохи поджимханити. Сашко-молодший проїхав схему без помилок обидва рази і посів загальне 23 місце.

• Найстаріший джимхано-мотоцикл. Цю цікаву номінацію виграє мт07 Макса Гріценка. Купив він його в 2018 році і відразу почав пиляти з нього джимхано-ракету. Вже сьомий сезон ця емтешка без утоми робить круті віражі, коли як її всі конкуренти, які вона бачила у 2018 році, вже відійшли в інші (неджимханівські) руки.
• На противагу Максу, Чингис змінює мопеди швидче, ніж ми встигаємо їх рахувати. останнього разу на цьому сайті ми його бачили на Tracer 900. Потім він ще встиг поганяти на xsr 900 та duke 390. На цей раз страждати від нескінченних стоппі/віллі чи дрифта випала на долю duke 790.

• Уважно придивіться до vtr 250, на якому їхала Олена Лебединська, і у вас зʼявиться відчуття, що ви його вже десь бачили. Дійсно, це той самий мотоцикл, на якому їздив Олексій Бабенко.
• 16 червня, крім наших змагань , ще відбувся Чемпіонат Європи з джимхани, а також був останній день подання результатів польских онлайн змагань. Тож в “падоку” було багато тем для обговорень. В онлайн змаганнях Віктор посів тільки … місце, проте зробив задачу мінімум: обігнав Хуя Молодшого Huy Jr з Вʼєтнама. Не вистачало, щоб нашого чемпіона ще якийсь Huy обігнав!

• Окрім основних змагань у нас ще були неофіційні змагання, хто краще їздить на задньому. Змагалися два учасники, Чингис і Рома Янчик. Не знаю, хто з них був кращим, але глядачі точно лишились задоволеними

Класичні змагання vs онлайн

– Досить несподівано, але тусовка “онлайн” джимханістів (вони також відомі зараз як “артмолівці”) почали крутити носом перед змаганням і розповідати, що їм вистачає і онлайн змагань. На перший погляд, ці дисципліни дуже схожі, але я не погоджуюсь, що це тотожні речі. Вони схожі як схожі звичайний футбол і футзал. Як на мене, то головна відмінність у тому, що класичні змагання можуть проходити в далеких від ідеалу умовах. Одна справа, коли ти прикатався на своєму тренувальному майданчику, інша справа, коли ти виступаєш геть в інших умовах і повинен точно оцінити всі ризики. Класичний онлайн чемпіон – Харухіко Цуджіє це наглядно продемонстрував на Чемпіонаті Європи, де став тільки сьомим. А першим став Берт Шульд, який, навпаки, ніколи зірок з неба не хапав в онлайні. У нас теж були яскраві приклади нетотожності цих форматів, наприклад Коля Захаренко. Він показував пристойний час в онлайні, проте на класичних змаганнях був досить далеким від “пристойного” часу. (Дуже цікаво подивитися на нього зараз, коли він перестав тренувати онлайн, проте тренує “колінку”, догонялки і багато інших штук. Припускаю, що він став набагато швидшим, ніж був раніше).

Індивідуальні номінації

• Найкращі шкіряні штани, шкіряна куртка, а також борода і вуса – це все про Євгена Германа. Особливо на фоні багатьох інших джимханістів, які приїхали на змагання в брудних дощовичках та інших целофанових пакетах.

• Найстрашніший мотоцикл – Kawasaki Ninja 250r, а точніше, те, що залишилось від цього мотоцикла. Якщо зняти зі спорта весь пластик, то він відразу виглядає як обскубана курка:

Кращий поворот голови етапу: Іван Коломієць. Папараці зловили чудовий кадр, як Іван ідеально розвертає плечу в сторону повороту і максимально розвертає голову. Техніка чудова, відразу видно ще одного мотоінструктора. А от щоб час ще хороший показати, треба спробувати зробити фуллок на розворотах і тоді відразу міжна скакнути в клас С2.

• Найкраще падіння: Роман Єрохін. Етап був бідненьким на карколомні падіння, тож головний приз дістається Роману, який примудрився впасти вже після фінішу. Повертаючи після фінішу на парковку, він перетиснув передок і впав як підкошений на ліву сторону. Під час заїздів було декілька падінь, але вони були геть нецікавими.
• Легендарний мотоцикл етапу: Yamaha Ybr 250. Цей мотоцикл став легендарний ще до того, як зʼявився на світ. В кінці нульових йобр 125 захопив моторинки багатьох країн світу. Володарі цього легендарного мотоцикла бачили в ньому тільки один недолік: повільно їде. От їхав би він 140, то тоді точно був би ідеальним. І інжектор ще звичайно не завадив би! Інженерам Ямахи набридло слухати це ниття і вони створили йобр250, який мав би стати тим самим ідеальним мотоциклом у вакуумі. Та от володарі йобра125 якось не поспішали платити подвійну ціну за 250сс, тому виробництво швиденько прикрили. Останній рік виробництва був 2011, продали їх не дуже багато, тому кожен екземпляр цього мотоцикла заслуговує уваги любителів мотоісторії. У нас користується попитом здебільшого у дівчат.

• Несподіваний учасник: Роман Янчик. Директор мотошколи Пробайкер сприяв проведенню джимхани на своєму майданчику, але сам не поспішав брати участь у змаганні. З 2018 року участь встигли взяти майже всі інструктори цієї мотошколи і навіть дівчина Романа (причому виграла етап серед дівчат), а от сам Роман був глядачем (бо його завжди більше захоплювали кільцеві перегони та стант). Але цього року все змінилося і він вперше проїхав змагання з джимхани. Час ще далекий від ідеалу, але Рома активно тренується і скоро має поїхати набагато швидше.

Розчарування етапу

• Юрій Захорюгін. Артмол тусовка створена тільки з однією метою: підвищити результати в джимхані. Основний спосіб тренування там – на стандартних фігурах чи онлайн чемпіонатах. І тут Юра показує цілком пристойний час. Але мені здається, що Юра потрапив у пастку, в якусь колись потрапив Коля Захаренко, про якого ми писали вище. В онлайн змаганнях цього року він має такі результати відносно Віктора: 109% і 111%. На цих змаганнях в нього дуже скромні 122%. В нього найменше покращення серед усіх учасників, які проїхали другу спробу без помилок. У другому заїзді він покращився тільки на 3.4%, хоча їхав останнім по найсухішій трасі (тобто в найкращих умовах). І не треба згадувати про те, що він сидів на реєстрації і мав гірші можливості для проїзду. Він не перший і не останній, хто сидить на реєстрації і їздить заїзд.
• Розчарування №2: Влад Шкурко. Я ще розумію, коли Діма Лисенко ще перед сезоном сказав, що бере паузу в джимхані і все таке. Влад паузу наче не брав, але вирішив не брати участь. Можливо через те, що трохи побоюється, що буде виглядати не так швидко, як на онлайн змаганнях, де він з відривом випереджає Віктора. Так чи інакше, Влад міг додати інтриги в боротьбу за перше місце, але позбавив нас цього задоволення.
• Розчарування №3: Уіталік. Їздив десь по калюжах замість того, щоб конуси обʼїжджати, підніжками не чиркав і взагалі пропустив зеленого новачка попереду себе, що для пілота класу С1 однозначно не є приємним фактом!

• Всі інші пілоти класу С1 і С2. Вони просто не приїхали! На противагу трьом пілоту класу А, маємо тільки одного пілота класу В і С1 і нікого з класу С2.

Фото і відео зі змагань:

• Відео всіх заїздів
• Спільний фотоальбом
• Фотоальбом
• Фото на плівку
• Ще трохи фоток
• фотки в гугл драйв
• ще фотки

Результати:

Наступний етап обіцяє бути дуже спекотним! Побачимось 14 липня на Артмолі!

Нагадаю, що монетизувати свою вдячність за проведення етапу, а також цю статтю ви можете скинувшись на машини нашим джимханістам, які зараз у війску: Єгору чи Ксюші